Коли людина прив'язана до іншої особи, бачить у ній джерело свого щастя, то вона просто не спроможна любити. Любов справжня полягає в тому, щоб давати, а не постійно очікувати. Справжня любов не думає про іншого, як про засіб для свого особистого щастя. Правдива любов думає що зробити для того, щоб інша людина була щаслива. Тому правдива любов заставляє говорити правду, навіть завдаючи страждання тому, кого любиш.
Це повне відання. Забуття про самого себе.
Здавалося щоб могло бути тут нелогічного. Але наша природа вибудована зовсім інакше. Ми постійно вимагаємо чогось для себе. Так ми ведемо себе по відношенню до Бога. Ми постійно чогось потребуємо. Ми не можемо. Не можемо існувати без любові.
І тут ніби все стає логічним. Лише коли нас люблять ми спроможні любити. Але якщо придивимося добре, то побачимо, що Новий Завіт зовсім не використовує цю категорію, цей принцип. Це у Старому Завіті питання полягало в тому, щоб любити лише у відповідь. Христос же говорить про любов до ворогів, пробачення, про смерть. Зовсім не те, що нам би хтілося чути.
Питання розрізненості справжнього християнства і сучасного світу та самої людини залишається відкритим. Людина, відчуває, що вона просто не спроможна так любити. Визнає, що вона слабка, егоїст та потребує любові. Без якогось унутрішнього наповнення людина просто не спроможна щось робити, говорити, любити.
Дивно, але саме про це говорить Святе Письмо, особливо пророки у Старому Завіті, та Сам Христос і Його учні у Новому. Питання не в тому, щоб збалансувати зовнішнє і внутрішнє, як це намагається вчинити світ. Щоб було порівну того, що ти віддаєш і того, що ти отримуєш. А усе богонатхненне Писання говорить про внутрішнє наповнення. Лише коли Бог Святий Дух наповнить людину, лише тоді людина зможе віддавати, любити, жити.
Ми усе одно ніяк не збалансуємо цей дисбаланс. Ні ліками, ні психологічними розмовами, навіть любов'ю інших ми ніколи не зможе наповнити наше внутрішнє для того, щоб це не зруйнувало нас. Ми можемо лише підтримувати баланс, але усе одно прийде смерть і підведе підсумок нашому життю.
Лише Бог, як Безперервне Джерело може наповнити людину цією внутрішнєю силою, щоб вона жила, віддала, воскресла. Поки Дух лише живе в нас, але колись ми будемо переповнені Богом. Але що це можливо показали усі святі.
Де ж нам знайти Цього Бога? Саме головне, що лише люблячи ми можемо наповнитися любові. Доки ми будемо шукати любові для себе, жаліти себе, плакатися ми нічого не досягнемо. Лише, коли ми почнемо прагнути того, щоб любити, то тоді до нас прийде Любов. Постійно очищуючи своє серце для ще більшої любові, ми будемо йти від перемоги до перемоги.
Бога можна знайти у молитві, тобто безпосередньо звертаючись до Нього. Можна знайти у хворих та знедолених, і навіть у всіх тих, хто просто знаходить поряд з нами. Бога можна знайти у своєму житті, приймаючи все, що ми маємо і дякуючи за це Богові. Бога можна знайти у правді, визнаючи, що ми не можемо любити, що ми слабкі і просячи в Нього допомоги.
Усе наше життя полягає в тому, щоб звіритися на Бога. Іншого варіанту в нас просто не має.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Стыд- - Eduard Schäfer Я не упоминал в страничке знакомства со мной, что моя христианская
жизнь была похожа на скалистые горы, где всё и прекрасные вершины и
смертоносные расселины.
Так получилось, что момент своего " обжигания " я не осознал, считая,
что это Бог меня оставил...
В общем, я оказался,как бы не было мне больно это писать, в тюрьме.
Мне дали 6-месяцев, из которых я отсидел, по милости Божией только
3 месяца. В момент моего заключения я всё осознал, понял все свои
ошибки, а самое главное я ещё крепче полюбил Бога.
У меня было много знакомств с заключёнными, я честно им рассказывал
о себе и моих отношениях с Богом,после этих бесед многие стали тянуться к Богу, к поиску истины...
Однажды, будучи уже долгое время на свободе, я поехал с братьями
отвозить одного гостя в другой город, в тот в котором я сидел, не
заметно для себя ,я оказался в районе , который прославился своей
преступностью. Мы вышли из машины, чтобы проводить брата до дома,
на какое-то время мы остановились и краем глаза на углу улицы, который
оказался "точкой" я увидел, парня с которым был в одной тюрьме,
он был "дилер". Он стоял, вид его был измучен, он смотрел в мою сторону, ища моего взгляда, видно, что он хотел со мной поговорить,
но я молча отвернулся, потом мы сели с братьями в машину...
Приехав домой я открыл Слово Божие, мне открылись вышестоящие места песания, я упал на колени долго рыдал и каялся.
Я был много раз в том городе, в том районе, но того человека я больше
не видел, и если бы Господь дал мне вновь с ним встречу, подойдя к нему, в первую очередь я бы сказал:" Прости меня, Гена..."
